Озираючись на внесок Європейської конвенції з прав людини за останні 75 років, стає очевидним, що вона була однією з найбільш фундаментальних відповідей Європи на руйнування, з якими континент зіткнувся після Другої світової війни. У центрі Конвенції була поставлена людина, а Європейському суду з прав людини – відведено особливу роль інституційного гаранта верховенства права, покликаного контролювати, чи не порушують держави права і свободи, які вони зобов’язалися поважати.

Сьогодні, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, ці засадничі ідеї набувають особливої ваги. Саме в період таких випробувань найбільш виразно проявляється значення суду як інституції, здатної утримувати правовий вимір навіть тоді, коли груба сила намагається його зруйнувати.

Про це зауважив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час Міжнародної конференції «75 років імплементації Європейської конвенції з прав людини в Європі та 30 років – імплементації в Україні: досягнення на шляху утвердження верховенства права».

Станіслав Кравченко відзначив, що в системі національного правосуддя Верховний Суд відіграє особливу роль у впровадженні конвенційних стандартів. Забезпечуючи єдність судової практики, ВС послідовно й системно приділяє увагу імплементації положень Конвенції та практики ЄСПЛ. В останні роки у практиці ВС відбувається якісна зміна підходів: зростає увага не лише до формального посилання на рішення ЄСПЛ, а передусім до рецепції правових підходів і принципів, сформульованих цим Судом, для вирішення широкого спектру складних правових проблем.

На переконання Голови ВС, імплементація Конвенції — це не лише питання нормативних змін. Йдеться про глибшу трансформацію правового мислення та формування спільного правового світогляду, заснованого на повазі до прав людини.

Саме із цією метою Верховний Суд активізував роботу з поширення практики ЄСПЛ: підготовки оглядів рішень, забезпечення перекладів і розвитку інструментів доступу до конвенційних стандартів для всієї юридичної спільноти. Верховний Суд готує огляди практики ЄСПЛ, які надсилаються до судів усіх регіонів України та розміщуються у вільному доступі на офіційних інформаційних ресурсах Суду.

У 2025 році було зроблено ще один суттєвий крок уперед — презентовано українськомовну версію Платформи обміну знаннями Європейського суду з прав людини (ECHR Knowledge Sharing Platform), що значно розширює доступ національних судів до конвенційної практики.

Водночас імплементація Конвенції має принципове значення й у контексті європейської інтеграції України, адже вимоги ЄС значною мірою кореспондують стандартам, закріпленим у Конвенції та практиці ЄСПЛ. Таким чином, імплементуючи Конвенцію, Україна не лише виконує свої міжнародні зобов’язання, а й послідовно наближає національну правову систему до правового простору Європейського Союзу.

Саме тому подальше поглиблення імплементації конвенційних стандартів і розвиток змістовного та взаємоповажного діалогу між Європейським судом з прав людини та судовою владою України залишаються ключовими завданнями на майбутнє.

Підсумовуючи, Станіслав Кравченко наголосив, що для Верховного Суду Конвенція є не лише джерелом права, а стратегічним орієнтиром у формуванні єдності судової практики, розвитку сучасного правового мислення та утвердженні правосуддя, заснованого на повазі до людської гідності й принципу верховенства права.

Голова ВС також висловив вдячність проєктам Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів ради Європи щодо судової влади», «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України — Фаза II», «Удосконалення судових та позасудових засобів захисту прав осіб, постраждалих від війни в Україні» за сприяння в організації цього важливого заходу.

Голова Департаменту з питань впровадження прав людини, правосуддя та стандартів правової співпраці Ради Європи Лілія Гретарсдоттір насамперед висловила вдячність від імені РЄ українським судам за непохитну відданість принципам справедливості та верховенства права, яка надихає і робить міжнародне співробітництво плідним.

«Україні є чим пишатися. Попри війну і руйнації Україна продовжує впроваджувати реформи в судовій системі й досягає вражаючих результатів. Рада Європи  пишається ефективною співпрацею із судами України», – наголосила Лілія Гретасдоттір. Вона нагадала, що за підтримки Верховного Суду було організовано низку тренінгів для суддів усіх інстанцій і юрисдикцій щодо застосування положень Європейської конвенції з прав людини та аналізу судової практики ЄСПЛ. Відзначила представниця РЄ і наповнення українськомовної версії Платформи обміну знаннями ЄСПЛ.

Завдяки проєктам підтримки Ради Європи в Україні проводилися соціологічні дослідження щодо рівня довіри суспільства до судової влади. За словами Лілії Гретарсдоттір, цьогорічне дослідження дало можливість дізнатися, як війна вплинула на судочинство,  на думку суспільства, та об’єктивно показало, що попри складні умови, у яких працює українська судова система, суспільна довіра до судів зростає.

Зазначила спікерка і про значний поступ та досягнення української правової системи України: нещодавно Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення припинити нагляд за виконанням рішень у групі справ «Олександр Волков проти України». Комітет міністрів РЄ позитивно відзначив функціонування реформованої системи, що врегульовує питання суддівської кар'єри та дисциплінарної відповідальності суддів, що стало можливим завдяки низці законодавчих та інституційних реформ, проведених з 2016 року за широкої експертної підтримки Ради Європи.

Водночас, на переконання Лілії Гретарсдоттір варто обговорити також виклики, з якими досі стикається судова система України, узгодити її зі стандартами Ради Європи. Серед таких викликів, яке суттєво впливає на рівень довіри до судів, –можливість виконання судових рішень, зокрема у групі справ «Бурмич та інші проти України» щодо невиконання рішень національних судів. Тож від України очікують широке вжиття заходів загального характеру для вирішення проблеми тривалого виконання судових рішень.

Лілія Гретарсдоттір запевнила в рішучості РЄ і надалі допомагати Україні в ці складні часи в забезпеченні правосуддя і посиленні довіри громадськості до системи правосуддя: «Ми віримо, що підзвітність, справедливість і стійкість судової влади сприятимуть Україні в її подальшому розвитку. Завдяки спільним зусиллям ми можемо гарантувати, що справедливість і відповідальність залишатимуться опорами у відповіді на російську агресію та формуванні мирного майбутнього, заснованого на правах, на що заслуговує український народ».

Заступник Керівника Офісу Президента України Ірина Мудра акцентувала: за 75 років існування Європейська конвенція з прав людини стала більше ніж міжнародний договір. Вона стала фундаментом унікальної наднаціональної системи захисту прав людини, ціннісним і правовим орієнтиром для національних правопорядків. Ключове – Конвенція завжди була і залишається про реальне життя людини. Саме тому провідну роль у цій системі відіграє ЄСПЛ, який постійно нагадує державам: права людини мають не просто проголошуватися – вони мають забезпечуватися.

Для України майже 30 років імплементації Конвенції – час глибокої трансформації від декларативного ставлення до прав людини до їх реального місця в правовій системі, від абстрактних формулювань до конкретного змісту прав та обов’язків держави, від поодинокого використання практики ЄСПЛ до її системного застосування національними судами.

Водночас, як зауважила Ірина Мудра, практика ЄСПЛ чітко показала наші системні проблеми: право на справедливий суд, невиконання судових рішень, захист права власності, свобода слова, умови тримання під вартою. Це стало поштовхом до законодавчих, інституційних та управлінських змін. Саме так Конвенція працює як інструмент реформ.

Один із найчутливіших викликів – виконання судових рішень, особливо коли боржником є держава. Ухвалення у 2020 році Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, є важливим кроком, але сама по собі стратегія не розв’язує проблему. Тож імплементація Конвенція – це справа не лише суду. Це спільна відповідальність Верховної Ради України – за якісне законодавство, Кабінету Міністрів України – за політику та ресурси та всіх дотичних органів влади. Без цієї скоординованої роботи Конвенція може лишитися нереалізованою.

Для України імплементація Конвенції нерозривно пов’язана з європейською інтеграцією. «Ратифікація Конвенції в 1997 році, ухвалення Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” у 2006 році був нашим цивілізаційним вибором, зробленим ще задовго до набуття Україною статусу кандидата до ЄС. Сьогодні конвенційні положення і практика ЄСПЛ – фундамент повоєнної відбудови держави, яка хоче утверджувати довіру, а не страх», – переконана Ірина Мудра.

Вже майже чотири роки Україна живе в умовах, коли щодня доводиться шукати баланс між безпекою і свободою, між публічним інтересом і правами людини. Саме в цих умовах Конвенція лише посилює своє значення, а Україна демонструє, що навіть під час війни ми не відмовляємося від принципу верховенства права, не обмежуємо права людини більше, ніж цього вимагає ситуація. В обставинах, коли   класичні інструменти захисту прав людини виявилися не повністю дієвими та не завжди достатніми. Тож Україна разом із партнерами працює над створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії рф, міжнародного компенсаційного механізму за завдані росією збитки. Ці інструменти доповнюватимуть Конвенцію у відповідь на нову реальність.

«30 років імплементації Конвенції довели: для України права людини і верховенство права – не риторика, а умова справедливості, миру, демократичного розвитку, довіри громадян до держави. Саме від нас – суддів, законотворців, урядовців, правників, залежить, чи залишиться Конвенція текстом чи живим інструментом захисту прав людини», – узагальнила Заступник Керівника Офісу Президента України.

Звертаючись до учасників конференції, Голова Європейського суду з прав людини Маттіас Гійомар висловив солідарність з Україною, яка продовжує захищатися від атак росії.  

Він зосередився на витоках Конвенції як унікальної системи захисту прав людини, створеної у відповідь на руйнування, спричинені війною, та будь-які прояви тоталітаризму. Від 12 підписантів Конвенція розширилася до 47 держав (тепер – 46 після виключення рф з Ради Європи). Конвенція стала найсучаснішим міжнародним механізмом захисту прав людини.

Як пояснив Маттіас Гійомар, ЄСПЛ неодноразово описував Європейську конвенцію з прав людини як конституційний інструмент європейського громадського порядку. Це не виключає національних конституційних ідентичностей, адже Конвенція черпає натхнення з політичних і правових традицій Держав-членів.

Конвенційна система має комплементарну природу. Ще в 1976 році ЄСПЛ підтвердив, що встановлений Конвенцією механізм захисту має допоміжний характер у національних системах захисту прав людини.  У 2021 році принцип субсидіарності (він полягає в тому, що саме національні органи влади несуть основну відповідальність за тлумачення, захист і реалізацію конвенційних прав і свобод людини) офіційно був закріплений у тексті Преамбули до Конвенції.

Це особливо важливо в контексті України при вирішенні юридичних дилем, пов’язаних з війною. Так, у рішенні у справі «Борзих проти України» Суд нагадав, що національні органи влади мають кращі позиції, ніж ЄСПЛ, щоб зрозуміти та оцінити конкретні проблеми, пов’язані, зокрема, із захистом національної безпеки.

Голова ЄСПЛ також зазначив, що спільна відповідальність передбачає конструктивний і відкритий діалог у впровадженні конвенційних стандартів. Принцип спільної відповідальності виявляється і в інституційній співпраці між судами. Прикладом такого діалогу є Мережа голів верховних судів Європейського Союзу, до якої входить і Верховний Суд.

Нагадав Маттіас Гійомар, що ще одним напрямом діалогу між судами є можливість звертатися до ЄСПЛ щодо надання консультативного висновку в порядку Протоколу № 16 до Конвенції. 25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду вперше звернулася до ЄСПЛ з приводу надання консультативного висновку у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Зараз Велика Палата ЄСПЛ розглядає цей запит.

З ключовою доповіддю на тему «Національна судова практика крізь призму рішень Європейського суду з прав людини у 2025 році» виступив суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський. Він подякував Верховному Суду за ініціативну позицію щодо співробітництва із Європейським судом справ людини, урахування практики Європейського суду справ людини, підтримання діалогу без якого ефективна імплементація положень Європейської конвенції справ людини була б неможливою.

Вже Україна 30 років – держава-член Ради Європи. Наша країна всупереч викликам війни робить усе для збереження держави й утвердження її справжньої ідентичності, робить важливі кроки на шляху до повноцінної європейської інтеграції, що неможливо без повноцінної участі в Раді Європи та імплементації рішень ЄСПЛ, враховуючи спільні правові традиції, які об'єднують Європу та визначають європейську, а отже й українську ідентичність.

За словами Миколи Гнатовського, цього року Європейському суді з прав людини відбулися події, які запам'ятаються надовго. Одна з них – ухвалення Великою Палатою ЄСПЛ рішення в міждержавній справі «Україна та Нідерланди проти Росії». «Це рішення є чи не найважливішим за всю історію ЄСПЛ, адже в ньому йдеться про сенс існування Європейської конвенції з прав людини, життя на європейському континенті, яке повинне ґрунтуватися на засадах миру, прав людини, демократії, верховенства права», – переконаний суддя.

Важливо, що станом на початок 2025 року на розгляді Європейського суду з прав людини перебувало трохи менше 8 тис. заяв проти України. Натомість на кінець цього року ця цифра зменшилася вдвічі (менше 4 тис.). Як зазначив Микола Гнатовський, це найбільша зміна і найбільший прогрес, який коли-небудь був у цій сфері. До того ж він пов'язаний безпосередньо з ухваленням рішення у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», а також у справі «Ряшенцева та інші проти України». Рішення ЄСПЛ у цій справі демонструє, що в Україні справді попри війну функціонує повноцінна судова система й Україна здатна пропонувати ефективні засоби правового захисту та доступ до національних судів.

Що особливостей рішень, ухвалених Європейським судом справ людини у справах, які стосуються України, Микола Гнатовський виділив кілька тенденцій. По-перше, у 2025 році суттєво зросла кількість рішень у справах проти України, ухвалених у складі палати із семи суддів ЄСПЛ. У такому форматі Суд розглядає лише складні, неоднозначні справи, щодо яких немає усталеної практики Суду. Це показує, що суд приділяє особливу увагу пошукам відповідей у непростих і неоднозначних справах. Друга тенденція стосується збільшення кількості скарг, заяв, розглянутих проти України у форматі рішень комітетів суду. Ці заяви, які стосувалися питань добре усталеної практики ЄСПЛ, тобто системних проблем.

В цьому році, як і раніше, величезна кількість заяв проти України була відхилена як явно неприйнятні в одноособовому форматі суддею ЄСПЛ. Більшість цих справ –це справи, які відхиляються відповідно до доктрини «четвертої інстанції»: ЄСПЛ вкотре нагадує,  що він не є апеляційним чи касаційним судом над національними судами й не підмінятиме собою оцінку національних судів.

Доповідач пояснив, що доктрина «четвертої інстанції» тісно пов'язана із концепцією відсутності свавілля як важливого чинника забезпечення верховенства. Суд дедалі частіше формулює ключове запитання так: «Чи є національне рішення явно нерозумним або свавільним?». Отже, якість мотивування в рішеннях національних судів (тобто здатність суду показати логіку своїх міркувань) є центральним питанням.

Кожне порушення Конвенції, констатоване ЄСПЛ, зауважив Микола Гнатовський, – це порушення держави, а не конкретного судді чи конкретної колегії суддів. ЄСПЛ не встановлює дисциплінарну чи персональну відповідальність тих чи інших суддів, не переглядає справи наново – Суд оцінює, чи забезпечила держава належну, нормативну та інституційну рамку для захисту прав людини. Особливо це помітно у справах щодо права власності, права на справедливий суд, свободи вираження поглядів тощо. І в цьому контексті ЄСПЛ чітко вказує на роль парламенту, а не судів (наприклад, цього року ухвалені важливі рішення у справах «Денисюк та інші проти України» щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій і «Корнієць та інші проти України» щодо проведення обшуків без попередньої санкції суду, у яких встановлено порушення конвенційних норм через недостатню якість національного закону).

Водночас цьогоріч, як і в попередні роки, практика ЄСПЛ показує, що він достатньо часто погоджується із національним судом і підтримує його висновки, зокрема висновки Верховного Суду. Зокрема, у нещодавньому рішенні у справі «Басюк та інші проти України» Суд погодився з позицією ВС у справі, яка стосувалася виплати заборгованості по заробітній платі та деяких інших платежів працівникам «Укрзалізниці» на тимчасово окупованих територіях. ЄСПЛ визнав, що національні суди діяли в умовах нової безпрецедентної ситуації, спричиненої війною, а застосування концепції форс-мажору в цій справі не було довільним і свавільним, адже за державою залишаються широкі межі розсуду, зокрема, у питаннях, пов'язаних з певними виплатами в умовах війни. «ЄСПЛ не очікує ідеальних рішень в надзвичайних умовах. Він очікує послідовності, передбачуваності та добросовісного мотивування рішень», – акцентував Микола Гнатовський.

Ще одна група справ, яка є показовою з точки зору діалогу між ЄСПЛ і Верховним судом, – справи щодо так званого анулювання титулу (коли держава, як правило, за поданням прокурора скасовує право власності, відповідно відбувається втручання в право, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідна практика Суду (рішення у справах «Дроздик та Мікула проти України», «Твердохлєбова проти України», «Космацька проти України») демонструє, що держава має право виправляти помилки у сфері майнових прав, але втручання має бути передбачуваним, пропорційним і супроводжуватися належними процедурними гарантіями.

Звернув увагу суддя також на рішення у справі «ТОВ "М.С.Л." проти України», в якому йдеться про межі перегляду рішень ухвалених щодо запровадження санкцій національними судами. ЄСПЛ вказав, що обмежений судовий контроль – це не відсутність судового контролю, і нагадав про те, що він бачить і розуміє зміст ст. 124 Конституції України в цьому сенсі, але звісно практика в цій унікальній ситуації є складною як для національних судів, так і для ЄСПЛ.

Підсумовуючи, Микола Гнатовський наголосив, що це був продуктивний рік з точки зору діалогу між Європейським судом справ людини і національними українськими судами. ЄСПЛ твердо нагадує, що він не є і не буде «четвертою інстанцією», а порушення Конвенції – це питання відповідальності держави загалом, а не конкретних персон. Також Суд усвідомлює, що умови війни розширюють межі розсуду держави, але, звісно, не скасовують конвенційні гарантії.

Детальніше про обговорення в межах наступних сесій конференції читайте згодом на інформаційних ресурсах Верховного Суду.

Долучайтеся до перегляду трансляції заходу на ютуб-каналі ВС – https://www.youtube.com/watch?v=yyjEv0vr-V0.

Верховний Суд